Т. Шевченко

ні Брюллова, малюючи скульптури Літнього саду. Любовю до батьківщини перейнята його малярська та поетична творчість. Рідне село він згадував на засланні в далекій Орській фортеці, коли писав поему Княжна:
. . . Село на нашій Україні –
неначе писанка, село,
зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори над Дніпром.
Сам Бог витає над селом. . .
Тут, навкруги містечка Ольшаної, порозкидалися густі та людні села, що тонуть у сутій зелені гайків та садів. Може бути, що краса природна сприяла, що в сему кутку, як і в суспільному з ним Канівському повіту, між людьми, найпаче між духовенством, живе прихильність до малярства.
Навесні 1829 року пятнадцятилітній кріпак зі своїм поміщиком виїхав з Вільшани до Вільна. Закінчилося дитинство. Так пролетели четыре жалких года над моею детской головою, - цими словами завершує Шевченко свій спогад про дитячі роки. Тоді хлопець не знав, що його чекає Петербург, Академія мистецтв, що він повернеться сюди лише через чотирнадцять років автором Кобзаря і знову пройде цими шляхами вже як великий художник і поет.
Учитель.
Зустрічаймо Шевченківських героїв.
Зустріч із Шевченковими героями.
До класу входить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони йдуть через клас.
Перебендя. Перебендя старий, сліпий, -
Хто його знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде;
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема йому в світі хати.
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже. . .
Сяде собі заспіває. . .
Серце не туже.
(Пер