Т. Шевченко

о перші дитячі почуття до дівчинки-сусідки Оксани Коваленко. Саме їй присвятив молодий поет поему Маряна-черниця: На память того, що давно минуло.
Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ним ти усміхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся співать.
І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Виливаю сльози на мою Маряну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
Героїня поеми Гайдамаки – теж Оксана. У ліричних відступах про Ярему вчувається голос самого Шевченка – він бачить себе наймитом, убогим сиротою і уявляє своє давнє кохання.
Екскурсовод.
З Кирилівки вирушимо до Будищ і Вільшаної. Ці сусідні села теж належали поміщикові Енгельгарду, кріпаком якого був Тарас. У Будищах зберігся панський будинок, де він служив козачком. Тепер тут восьмирічна школа, за нею росте велетенський 400-літній дуб, у дуплі якого за переказами, Тарас ховав свої малюнки та вірші. Неподалік села є місцевість Гупалівщина, назву якої Шевченко взяв для одного з розділів поеми Гайдамаки.
Наше знайомство з краєм поетового дитинства завершимо в селі Вільшана, де теж був будинок пана Енгельгарда.
Літературознавець.
Чи не найчастіше назва цього села зустрічається в Гайдамаках. Герой поеми месник Ярема – родом з Вільшаної, як і його кохана, донька титаря:
Вже минули Воронів ку,
Верхівку; в Вільшану
Приїхали. Хіба спитать,
Спитать про Оксану?. .
Т. Шевченко рано покинув цей край, але рідна земля назавжди була з ним, вона живила його натхнення і в сумну, і у веселу годинку. Тарас линув сюди думками, працюючи в майстер