ься шлях.
І, як память його,
сіра тягнеться нить.
Сіра дратва доріг.
Сірий пил від чобіт.
Сірий вузлик на згадку.
Сіра грудка землі
вирушає у світ
у хустинці лляній.
І загадує степ
нескладну і непросту,
вже сиву загадку,
сіра грудка в якій
пада в рідну блакить
і щебече у ній.
Хрестик жайворонка
все висить і висить
на невидимій нитці.
І не видно очам
провідної зорі,
що додому вела.
Нахилившись, душа
віднаходить її
в незабутій криниці,
без чиєї води
ні зоря не змогла,
ні душа не змогла.
Колихання зорі.
Колихання води.
Колихання коріння
незасохлого дерева,
стовбур якого
по крону в землі.
Колихання круг нього
чорнозему й глини,
піску і каміння.
Колихання душі
на його невидимім для ока
гіллі.
Пригинається отчий поріг.
Замикається коло
дверима.
В синій вузлик вікна
доля вяже хрест-навхрест
небесний огром.
Доля голку бере,
й голка вушком своїм
слуха нитку незриму
між корінням і листям,
землею і небом,
гніздом і крилом.
Пахне хлібом земля.
Пахне сіллю Сиваш.
Пахне потом робота.
Сходить вечір на степ.
Нахилившись, чоло
шостим потом сплива.
Опускається ніч
і стирає з чола
краплі сьомого поту.
І, цілуючи хліб,
губи кажуть землі
найсвятіші слова.
Колихання землі.
Колихання пітьми
і багаття нічного.
Осідає курган.
Присідає вогонь.
Просихає щока.
Час по краплі сплива.
Крапля камінь довбе
і видовбує з нього
долю жінки, яка
на кургані стоїть
і на когось чека.
Сива нитка чекання
терпінням зоветься:
снується – не рветься.
І ляга на рушник
не п
Страницы: << < 11 | 12 | 13 | 14 | 15 > >>