одоланий кимось,
посивілий шлях.
Сива нитка чекання
з надії і віри,
з любові снується.
І не менша любов.
І не менша клубок,
що у горлі застряг.
Квітне мак у степу
і, кривавлячи даль,
крізь рушник проступає.
Запікається кров.
Час по краплі сплива.
Крапля камінь довбе –
і видовбує зірку,
якої на жодному небі немає.
Це під нею життя
починає докупи
збирати себе.
Піють треті півні.
Сходить хліб у печі.
Сходить піна у ночвах.
Доля льолю пере,
і колиску гойда,
і співає котка.
І погойдуються
на сорочці нічній
двійко цяток молочних.
І на долин рушник
в білій нитці тече
білизна молока.
Крізь глибоку стіну
білий голуб летить
і тримає у дзьобі
і маслинову віть,
і пожовклий від часу
трикутник листа.
І – долає стіну.
І сіда на рушник.
І мовчить у жалобі.
І мовчанням своїм
він то голку, то нитку
про голубку пита.
Біла тягнеться нить –
і не видно, де сніг,
а де крила голубки,
хоч до голуба їй
вже подати крилом.
І вона – приліта.
І навпроти сіда.
І ніяк не дають
їм зійтися докупки
і маслинова віть,
і пожовклий від часу
трикутник листа.
Час листом шелестить.
Час водою шумить,
і нема йому спину.
В ночвах льоля росте.
І слова на вустах.
І сліди в спориші.
Час летить, аж свистить.
І глядить йому доля
то в очі, то в спину,
знай розплутуючи
всі нитки, що у вузол
сплелися в душі.
2. Повідомлення учнів на тему: «Творчий доробок Анатолія Кичинського»:
1. Вулиця закоханих дерев (1976 р. ),
2. Світло трави (1979 р. ),
3. Средь белого дня (1980 р. , в перекладі російською мовою),
4. З
Страницы: << < 12 | 13 | 14 | 15 > >>