> Котики - воркотики, гості весняні.
Не глядить на котиків лиш вусатий кіт.
Мабуть, зна, що котики - це вербовий цвіт. (Слайд)
4. Казка Автор Таїсія Цибульська (1975)
Пухнаста казочка
Сталося це ранньої весни. Одного дня прокинулися у своїх ліжечках маленькі пухнасті котики. (Слайд)
Коли це - Тук-тук! - почулося за вікном. "Ой, що там таке?" - стрепенулися котики.
І тут сталося дивовижне! По хатинці забігали зайчики! Та не прості, а Сонячні! (Слайд)
- Прокидайтеся, соні! - галасували Сонячні зайчики, - Весна надворі! Ходімо гратися до річки!
- Ну добре, добре! - замахали лапками котики, - Вже йдемо! (Слайд)
І весела пухнаста ватага вирушила до річки. Ось уже і річка поряд, а біля неї самотня верба похилилася, дрімає ще, чекає на справжнє тепло. Та хіба ж тут подрімаєш? Такий галас зчинили котики і зайчики! (Слайд).
Бігають, стрибають, перекидаються один через одного, та аж заливаються сміхом!
Радіє Сонечко, дарує своє тепло землі. Стала прокидатися стара верба. Навіть злежаний сніг біля її стовбура почав танути, та все швидше й швидше! І ось уже задзвеніли струмочки, заспівали дзвінкими голосочками.
- Ой! - злякалися котики, кумедно переставляючи лапки, - Мокро! Холодно!
І неначе по команді, прожогом вискочили на вербу! (Слайд).
Вчепилися кігтиками за вербові гілки, міцно тримаються. Як не кликали їх Сонячні зайченята - не хочуть котики злазити.
- Е, ні, - казали вони, - хвостики забрудняться, лапки змокнуть! Нам і тут добре!
Зашуміла стара верба:
- Залиште їх, нехай собі сидять. І ви, зайченята, сідайте, моїх гілочок на всіх вистачить.
- Дякуємо, - відповіли Соня
Страницы: << < 1 | 2 | 3 | 4 > >>