цях було виявлено на табличках, що належать шумерам. Ще одна з версій створення миючих засобів обґрунтовується тим, що саме слово "soap", що означає мило з англійської, пішло від назви міста Сапо. Саме в цьому місті римляни приносили пожертви своїм богам. Від сюди і простежується, що це винахід саме цього народу. Мило дуже довго було винятково предметом розкоші, а не особистої гігієни. І отже доступно було лише найбагатшим верствам суспільства.
Широку популярність і доступність мило набуло лише з XI століття в Італії. Головним містом мильного ремесла стало місто Марсель, а вже після Венеція. Щодо Русі, то промислове виготовлення миючих засобів стало налагоджено тільки при Петрі.
І лише в кінці XVII століття виробництво мила було сформовано в Європі. Важливу роль у становленні цього ремесла зіграв і географічний фактор. У північних районах при процесі варіння цього продукту використовували жир свійської худоби, а в південних -- масло оливкових дерев.
В XV столітті в Італії вперше було вироблено тверде мило, виготовлене промисловим способом. У Німеччині при процесі варіння мила важливим її компонентом були соло великої рогатої худоби, кінське сало, а також рибячий жир.
В Росії перші згадки про миловарінні були ще в часи до правління Петра I. І також як і в попередніх народів, мило створювалося на основі жиру тварин, і використовували поташ. Саме останній компонент був головним продуктом експорту, а це стало головною причиною масової вирубки не одного лісового масиву. Тому вже при правлінні Петра I, важливою проблемою залишалося пошук замінника поташу. І зважилася вона в 180 р. , з допомогою хіміка з Франції Н. Лебмана. Саме цей вчений вперше отримав соду, завдяки хімічним реакціям.
Вже в нинішній час масове виробництво різноманітних
Страницы: << < 1 | 2 | 3 | 4 > >>