br/>
--
2. Заключне слово вчителя з елементами рефлексії.
--
-- Був серпень 1944 року. Залишалося ще вісім місяців до завершення кровопролитної війни, яка безжально знищила десятки мільйонів людей. Ще стрясали Європу вибухи снарядів і гуркіт літаків із смертоносним вантажем, а в Західній Монголії лютувала страшна хвороба -- чума. Один за одним помирали члени родини старого чабана Бавуу. Безжалісна хвороба не шкодувала ні старих, ні дітей.
--
На допомогу монголам відправляється експедиція на чолі з лікарем-вірусологом Любовю Сергіївною Соболевою. Щоб запобігти поширенню хвороби, треба спалити все стійбище. Люди вже покинули його. Та Любов Сергіївна раптом чує кволий дитячий плач. Гарячково шукає дитину серед померлих і знаходить. Це хлопчик трьох років.
--
Живий! Але ж навкруги лютує чума, і він не міг не захворіти. Хтось із членів експедиції висловлює думку залишити дитину, адже взяти її із собою -- означає піддати небезпеці всіх учасників експедиції. Та ж хіба можна кинути безпомічне хлопя на вірну загибель? А що, коли хвороба не зачепила його?
--
Любов Сергіївна дає наказ поставити далі від табору два намети -- для себе і для хлопчика. Нелегко було лікарці доглядати малого. Він лякався протичумної маски і плакав, не брав їжі. Тоді жінка йде на ризик -- знімає маску. Хлопчик бачить її привітне і добре обличчя, швидко звикає і вже на пятий день починає одужувати.
--
Зранку десятого дня знеможена Любов Сергіївна, тримаючи на руках хлопятко, підійшла до протичумного табору. На неї чекав великий гурт чабанів. їм вона передала здорову дитину. Тоді трапилось незвичайне: старі чабани стали на коліна перед українською жінкою, що врятувала монгольського хлопчика.
--
Що ж спільного між жінкою-лікарем і Сковородою, яки
Страницы: << < 5 | 6 | 7 | 8 > >>