х рук притуляюсь,
І відчуваю в них лагідність я!
Учениця.
Й до дідуся я іду по науку:
Діду, дідуню, навчи в світі жить!
Він на голівку кладе свою руку,
Голос сріблястий струмочком біжить.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути-мяти,
Але рідну мову
Мусиш памятати.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
Ми - українці - велика родина,
Мова і пісня у нас соловїна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх - Україна.
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запамятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
Вже кінчилось свято.
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні.
Разом. Щастя, миру і добра.
Страницы: << < 3 | 4 | 5 | 6 > >>